Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок, втрачених світанків. Минуло 37 років з часу техногенно-екологічної катастрофи, спричиненої вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Минуло 37, а болить ще й досі. Тепер болить нашим дітям: поколінню, народженому в 2000-х роках ХХІ століття. Болить в прямому і переносному значенні.
26 квітня 2023 року в чергову річницю катастрофи в Торчинському професійному ліцеї ми провели захід «Чорнобиль не має минулого часу»
Один із учнів запитав: «Чому ми так багато говоримо про трагічні сторінки нашої історії?» Інший – швидко відповів: «Бо така вона у нас… гірка.» А я додала, що історія – це комплекс причинно-наслідкових зв’язків. «Що посієш – те й пожнеш»
Тому на уроці ми говорили про причини, перебіг, наслідки катастрофи, про безвідповідальність влади. Ми порівнювали Чорнобиль 1986 і Фукусіму 2011 років, поведінку українців і японців в умовах катастрофи, щоб знайти тут спільне і відмінне.
Також ми переглянули онлайн виставку сучасної вітчизняної і зарубіжної літератури з актуальної проблеми, презентацію, відеоматеріали.
Які ж висновки з почутого зробили учні?
- Жодна справа не любить поспіху.
- Нам усім варто багато вчитись.
- Чорнобиль колись заживе, але він, як й інші наші національні трагедії буде завжди боліти українцям.
Щоразу ми говоримо про вітчизняну трагічну історію не для того, щоб тільки плакати над нашою гіркою долею. Ми формуємо ключові компетенції учнів, серед яких чи не головними сьогодні є їх медіаграмотність, критичне мислення і стійка громадянська позиція. Саме ці компетенції унеможливлюють маніпулювання нами і є могутнім підґрунтям справжньої демократії.
Кобиць Н.Л. викладач історії
